З опаскою, як яблука налиті,
ховаєшся в осіннє ти мовчання.
А я з дарунком – із жіночим літом,
в коробці (з-під солодощів прощальних)
зі стрічкою (що зв'язувала душі).
Вона зірветься – журавлиним клином,
щоб на весні, зотлілу та пожухлу,
її знайшов у ваті тополиній
і зрозумів – хай шкіра допоможе
тебе відчути, як то – не боятись,
коли того знаходиш, мій хороший,
з ким більше неможливо розлучатись.