Не буди мене ранками млосними,
де зітхають холодні дощі.
Забери мою душу у осені,
бо мені вже болить без душі.
Мов земля під ногами розколота,
і вітри стугонять в голові.
Обміняй мою душу на золото,
на мої черевички нові...
На слова, поцілунки і подиви,
водограй неспокійного сну,
на тепло під великою ковдрою,
на кімнату мою затісну.
Обміняй на валізи із сукнями,
на тремтіння зчорнілих дерев.
Хай приходить, сідає, і в сутінках
що захоче собі забере.
Не буди. Я блукаю долинами,
і стежина сичить, як змія.
Проливається зілля полинове
на усе, що намріяла я.
Обміняй! На світанок із росами,
на рояль, мелодійно старий.
Забери мою душу у осені.
Я благаю тебе, забери.