Я не можу так. Заливає повінь.
Все, чим ми жили, цей потік розмив.
Поміж мене бій. Видиво любові
без твоїх очей, без твоїх плечей.
Навіщо та журба,
коли тебе нема.
І повінь не спасе.
Я розгубила все.
Вийшов нанівець, мов водиця тала
в луки оболонь, соняшний вогонь.
Сутінки зійшли. Я не запитала
за примари снів. Ти не відповів.
І знову ця журба,
відчуження пітьма,
навісним промінцем
навідліг б;є в лице.
Буде день новий. На світанку пташка
знову заспіва все про те слова.
Молоде дівча принесе ромашку,
стане залюбки рвати пелюстки.
Залишиться одна
жадана і сумна,
як пісня молитов
невтішная любов.
Я не можу так, чуєте не можу.
Все, що в світі є - це ота любов.
Най почують всі нелюди ворожі
через полюси наші голоси:
сьогодні, назавжди,
без зради і вражди,
без путо і заков
нехай живе любов.
https://www.youtube.com/watch?v=GVbCrWTpB80