Ти, Господи, до мене поспішаєш,
Коли повзу до Тебе на колінах,
У натовпі самотню помічаєш,
До ніг впаду Твоїх, як Магдалина.
Я ноги вмию гіркими сльозами,
Не піднімуся без Твоєї волі.
Нехай сміється ворог за плечами,
Я вийду із жахливої неволі.
Жорстокий світ каміннями кидає,
Радіють до пори жорстокі люди,
І тільки Ти мене не докоряєш,
Не зраджуєш, як зраджують Іуди.
Ти скажеш: підіймайся, йди до столу,
Для тебе маю місце особливе.
Сідай вечерять, їжа не схолола,
Неси до мене серце терпеливе.
Я встану і низенько поклонюся,
Бо Ти мене Господь не відкидаєш.
Та хліб візьму, ще й з ближнім поділюся,
Прийму все те, що Ти для мене маєш...
Як добре бути в ніг Твоїх Ісусе,
Життя нового сенсу набуває!
Усе до чого Ти колись торкнувся,
Неначе мертва квітка оживає…
Люба Охман.