Ревнителя Слова словлю на гордыни блесну.
Не сдав высоты, устремлюсь к средоточию бликов,
Бо янгол рехнутий звихнутого вітром покликав
З аскезної осені у нетверезу весну.
Напругу стартшкота долає вітрильний романс,
Віршійновіршильно в потайній кишені у долі.
Стрибоже, храни одуревших от радости нас
... вольноневольных...