Бадьора червнева ніч, підгорнувши під себе праву ногу, вмощується на розігрітому ганку.
Надкушує щойно спечений місячний ріжок, притрушений зоряним цукром, запиває просторовим узваром з льоху галактики.
Пригощає провідного тренера із всесвітлотіньової магії. Грайливо шепоче йому на вушко, як імплементувати тимчасове і дискретне до вічного і безперервного, не зашкодивши ні тому, ні тому...
Фізика?
Лірика?