Заглушую страхИ свої і фобії,
депресіям перекриваю хід...
що з того, якщо ти - моя утопія,
та ще й найбільша із можливих бід?!
Частуємося кавою й еклерами,
а солодко від соромливих слів...
минуле з напівмертвими химерами
сховалося,зачувши серця спів.
Здається, я нарешті дочекалася
себе частково в іншім амплуа.
І попри досвід, сліпо закохалася
в саму себе, помножену на два.
Хай помилюся... А душа повірила,
що нас звели могутні Небеса!
Тож горнемось білесенькими крилами,
у люблячих очах живе краса.