Пальці сліпця ледь чутно торкаються незнаного обличчя, урізблюють його назавжди, до заходу днів своїх. Це диво?
Диво!
Так само я...
Як уторопую, ось воно, і спекуюся протезу свого очного на мінус дев’ять, і трапляю до світу абстрактно вируючих барв...
І тремчу, навіщось.
А пальці тим часом тільки й можуть.
Що?!
Підтанцьовуючи по клавіатурі, викарбовувати думки і парсуни, недосяжні моїй свідомості.
А я навіть не намагаюсь утямити, звідки що береться, і нізащо не запам’ятовую рядки, уплетені кимось через довбешку мою, до мережива Мережі.
...А пальці підсліпа.
Ицхак Скородинский
Пальцы слепца
Пальцы слепца, нежно касающиеся чужого лица и запоминающие его навсегда, до конца дней своих. Это чудо?
Чудо!
И я...
Когда понимаю, вот оно, и снимаю протез свой глазной на минус девять, и попадаю в мир абстрактно сливающихся цветов...
И дрожу, зачем-то.
А пальцы при этом только и могут.
Что?!
Подтанцовывая по клавиатуре, выбивать мысли и образы, неведомые моему сознанию.
А я даже не стараюсь понять, откуда что берется и ни за что не запоминаю строки, закинутые кем-то через башку мою, в Сеть.
...А пальцы слепца.