I яке то дурбецало вигадало, що щастя треба виборювати, заслуговувати, здобувати?
Спiтнілий, вичавлений, гидкий щасливчик...
Та он воно, щастя, - ближче за Дюймовочку. Кожна мить на вiдкритій долонi соняшним зайченям, дощовою краплиною, ажурною снiжинкою, веселковим метеликом!
Ладки-ладки... Долоня до долонi, погляд до погляду, посмiшка до посмішки, подих до подиху, слово до слова...
Щастя завше впритул, близенько. Iєзуїтська гонитва вiд нього - споконвiчна людська тортура.
I яке то дурбецало?
Нах-нах його...