Неначе вперше на цій планеті
у цьому тілі,
неначе після падінь і злетів
в нас душі - цілі,
серця - без шрамів, здорові нерви
і гумор білий...
Хай як у тебе,- я та ще стерва,
вже вибач,милий.
Добро скінчилось в сердечній скриньці,
і нІде взяти.
Не личить ніжність стервозній жінці
та запах м'яти.
Я забуття у Творця просила
безперестанку,
а Він примножував мою силу
й будив щоранку.
Гормони б'ються, істерик повні,
душа завила...
Їй конче вибратись треба зовні,-
у Світ з могили.