Найрідніші перетнули "мЕжі",
їх тіла віднині тлін і прах.
Душі ж зорями ясними стежать,
стримуючи божевільний страх,
як не дивно, ще живого тіла,
у котрОго є Душа і Дух.
Я ві сні в незвідане летіла,
доки вітер перемін не вщух...
потім стрімко падала на скелі,-
в серці стільки боротьби й жалю!..
Самота німа мою оселю
відтепер не має за свою
бо те щастя, що селом котилось,
закотилося на мій поріг...
Я нічого в Бога не просила
і тому мені Він допоміг.
Часом Душу спомини зтривожать
до судОм і вильються слізьми...
але щастя тиху радість множить,
щоб замісто "я" з'явилось "ми";
щоб забуло лихо мою хату;
щоби згадки не пекли вогнем...
цілий день кружляє сніг лапатий
і цілує радісну мене.