Це востаннє - довіритися по повній,
душу, наче дверцята, відкрити настіж...
і впустити незнане, чуже із зовні,
зголоситися з ним на формальний заміж.
Це востаннє. Бо серцю те не під силу,
хоч би кров, як раніш, розганяти тілом...
Я спочатку нічого його не просила,
бо, здавалось, нічого уже не хотіла.
Для ножа на спині не лишилось місця,
компроміси сімейні такі умовні.
Губить дні календар, мов дерева листя...
Це наївно - довіритися по повній?