У білій млі дорогу видно ледь,
така холОдність крижана і люта...
життя - митАрство дивного приблуди,
котрИй не вірить у можливу смерть.
Ця біла мла і вабить, і страшИть,
чогось бреду, хоч ноги задубІли...
з усіх сторін туман казково-білий
і здивування, як в нім можна жить?
Не вірити проте ні в прах, ні в тлін,
вже не брести,- немов пливти в тумані...
не знаючи, пекучий сніг востаннє
торкається оголених колін.
Як хОроше в цій дивовижній млі
забути про борги чужі і власні,
відчути неба зоряність прекрасну
й нарешті відірватись від Землі.