Коли помирає віра,- душа безголосо виє -
ні втішити, ні зцілИти, ні вибратися із тьми...
коли помирає віра - разОм помирають мрії,-
метелики завмирають... відтОді чужієм ми.
І думка про те, що різні і зАвжди були несхожі,
далекі і паралельні,- у мІзках, немов набат.
І мряка довліє в серці, і погляд, мов лід, ворОжий,
і демонів непохитних несила вернуть назад...
- Я більше тобі не вірю!.. слова, наче грізні стріли...
немислимі ще до вчора, прорізують панцир твій.
І плями червоні болю проступлять на душах білих,
а ти захлинайся плАчем, однак помирать не смій.
Бо з часом минає горе і зродиться нова віра,
зустрінеться та людина, з якою ви, мов одне,
повЕрнеться ніжність в серце, а пам'ять минуле вирве
й закине куди подалі, в загублений світ тінЕй.