Любий мій хлопчику, роки летять, мов зграї
дрібних пташок,- не дізнатися їх маршрут.
Ти вже, напевно, обжив всі куточки Раю,
я, як не дивно, усе ще лишаюсь тут,
в нашому домі, в якому про тебе спомин,
житиме доти, допоки існує дім...
любий мій хлопчику, серце не знає втоми,
сповнене неозорим Світлом твоїм.
Скоро чотири роки, як ти полинув
в Неба глибини, у Едемський дивний сад...
скоро чотири... здається, чотириста, сину,
кожного разу на поминках йде снігопад.
Все ще живу, а подеколи навіть радію
щедрим дарункам, що доля наділить бува...
рОки летять, та у серці , мов іскра, надія -
уберегти твоє Світло, допоки жива.