Ми, українці, йшли шдяхом предостороги,
Бо у родині вже не солодко було.
Ще в чотирнадцятім, обрізані дороги
кровоточИли - у Криму та у орДЛО.
Ті вісім років із бандитського втручання
Понаганяли апетити ненажер.
Й тому в зимовий лютий день, ще й на світанні,
З війною йшов на нас кривавий живодер.
Але він спротивом народу захлинувся
В потоці ненависті злоби. Та у тім
Наш воїн світла перед ворогом не гнувся
у боротьбі за землю роду та свій дім.
НавІть у темряві нам сяє ПЕРЕМОГА!
У світлі впевненості успіху шляху.
Тому й душа радіє подумки від змоги
Зійти з дороги звірства смерті та жаху.