(майже не римовано, може, білий вірш)
А Ліс загув, як дзвін під стукіт віття.
І віяло жбурля заряди снігові.
Як тисячі чортів розмахують хвостами,
І чорні чаклуни – бешкетники над злі.
Похилу мою хижу трясуть мов ніби грушу.
А на горищі глупім тасуються хорти.
Та все ж то на віконці малюють ніжні квіти
І все ж є сподівання до ранку дотягти!
Я радий перенести отеє баламуття.
То значить можу бачити та маю відчуття
Дарує ранок Сонце закрити каламуття
І тисячі зірок в очах сніговика!