ПовЕрнеться болю твого істерІя
в моїй голові.
Я більше не вірю безглуздій надії,
омані живих.
Горітиму в пеклі безжально, безмірно
усі десять днів.
Стражданням твоїм буду знову покірна
у кожному сні.
Пітьма не забариться, зорі погаснуть,
хоча би свіча!
У білому світі усе своєчасно,-
не варто кричать,
не варто клястИ свою долю невпИнно,
жахУ - десять днів...
чи потім в собі відшукати людину
удасться мені???
Так кожного року в свята новорічні
мій глузд десь блука'...
я наче не я, у подіях трагічних,
ляклива й слабка.
Затим відпускає і сни мої милі,
і м'якість в очах...
я тихе, спокійне створіння безкриле,
Господня свіча.