Він, просто, не прийшов одного разу.
Вона його чекала... він не зміг.
Мабуть, не усвідомила одразу,
Що попелом упав на білий сніг.
Що як колись, ніколи вже не буде,
Бо відірвали їй одне крило,
Що на могилу сина ходять люди,
Що її сонце назавжди зайшло.
Вона одна сиділа у кімнаті...
Світлини сина, наче мить життя.
І проклинала тих, що вже прокляті,
Тих, що відняли світ - її дитя.
Дні у жалобі... Сильна та безкрила,
У чорній хустці з діркою в душі,
Лише йому, кого ще так любила,
Писала слізьми зболені вірШі.
Він, просто, не прийшов одного разу.