Разреши мне тебя полюбить,
Быть крылатой строкою поэта,
И средь нас окружающей тьмы
Быть последнею вспышкою света.
Разреши надышаться тобой,
Так, как дышат весенним рассветом.
Быть зефиром и первой грозой,
Ночью сладкой отравою света.
В день затмением звёздной ночи,
Задевая незримые струны,
Разреши мне остаться в тебе
Тайно скрытой душевною руной.
Только что отгремела гроза,
И метались беззвучные молнии.
Ветер треплет твои паруса,
А душа вылетает в безмолвие.
Пусть кружится твоя голова,
Это время собой буду скрашивать.
Отпуская на ветры слова,
Разреши разрешенья не спрашивать…
* * *
Дозволь тебе покохати мені,
Бути поета рядком крилатим,
І серед навколишньої пітьми
Бути останнім світла спалахом.
Дозволь надихатись тобою,
Так, як дихають весняним світанком.
Бути зефіром і першою грозою,
Вночі солодкою отрутою ранку.
У день затемненням зоряної ночі,
Зачіпаючи незримі струни,
Дозволь мені залишитися в тобі
Прихованою душевною руною.
Щойно відгуркотіла бурхлива гроза,
Спалахали безголосі блискавки.
Вітер тріпає твої крилаті вітрила,
А душа вилітає в безмовність іскрою.
Нехай паморочиться твоя голова,
Цей час собою прикрашатиму.
Відпускаючи на вітри слова,
Дозволь дозволу не питатиму…