Дмитро Загул.
(1890—1944)
*
Много аккордов на струнах моих,
Душа им и счёту не знает,
И жизнь полнозвучно касается их
И новый мотив выкликает.
Ловлю мимолётный напев бытия,
Храню первозданные мысли,
Рождение песен приветствую я,
И сею их в солнечной выси.
Пряду паутинок я тоненький лён,
И словно плету гобелены,
Мгновения жизни растают как сон,-
Весенние песни нетленны !
Гори и надейся, и ночью и днем!
О сердце, будь смелым и гордым!
И полное песенным жарким огнём,-
Умри за последним аккордом !
*
Багато акордів на струнах моїх,
Душа їм і ліку не знає,
Життя повнозвучно торкається їх
І звуки пісень викликає.
Ловлю невловимі хвилини життя,
Лечу за святою красою,
Пісні переливні – ті діти чуття –
Посію до сонця росою.
Пряду павутинки тонесенький льон,
Я тчу і мережаю ткані.
Життя повнозвучне перейде, як сон,
Зістануться співи весняні.
Гори, сподівайся і в нічку, і вдень!
О серце, будь сміливим, гордим!
І виспівай душу потоком пісень,
І вмри за останнім акордом!
*
ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА І”