Что тебя пригинает
Ко сырой мать-земле?
Твоя тайна из тайн
Дотлевает; в золе.
А зола та вчерашняя,
То не дым - то туман.
И земля уж не наша.
Это самообман.
Будто игнище бывшее,
Согревавшее край.
Ближе края не сыщешь..
Пригинай! Пригинай!
Что-то тихо бормочет,
Догорая, зола.
Чтоб не предали очи,
Гнется шея вола.
Що тебе пригинає
до сирої землі?
Це твоя тайна таїн
дотліває; в золі.
Ця зола це вчорашня,
це не дим – це туман.
Ця земля вже не наша.
Це спасенний обман.
Ніби ватра колишня,
що нагріла цей край,
нині нам найрідніша…
Пригинай! Пригинай!
Дуже тихо стукоче
непомітна зола.
Щоб не зрадили очі,
гнеться шия вола.