Дмитро Загул.
Веяло волшебной сказкой
От дубрав и облаков...
Песнею твоей обласкан,
Улыбался я легко.
И журчал так родниково,
Твой напев среди дорог,
Ты вплетала слово в слово,
Словно цветики в венок.
Песни в воздухе звенели,
Так хотелось-жить, любить,
И слова, как птичьи трели
Мне хотелось уловить...
Жаль,что крыльев не расправив,
Песня не взяла с собой,
Сердцу бедному оставив,
Лишь страдание и боль.
*
Віє казкою чудною
З зачарованих гаїв…
Ти ходила враз зі мною,
Ти співала, я радів.
Ти співала так чудово,
Чарувала той гайок,
Заплітала слово в слово,
Ніби цвіти на вінок.
Я ловив слова веселі
І про щастя в серці мрів,
І твої пташині трелі
Я затримати хотів…
Та слова мене дурили
І втікали в синю даль,
В хворім серці полишили
Тільки смуток, біль і жаль.
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”