Навчитися б не відчувати болю,
накласти на емоції табу...
Хіба я вільна обирати долю?!
Лише журбу.
Волає серце про печалі вічні,
згинає неміч тіло до землі...
Не відвернуть мені подій трагічних,
людських жалІв.
На досвід нині невеликий попит,
від нових вражень дзвін у голові...
До Бога молять США, Європа
за нас, живих.
Страшна війна забрала батька й брата,
а син малий, то й виживе, мабУть...
Несила серцю рахувати втрати,
а ще забуть.
НепережИвне лиш таким здається,
час ні на мить не стишує ходу...
Як є десь віра, то,хіба що, в серці
її знайду.
Переживемо й виживемо, друзі!
В терпінні Божім не існує меж...
І та калина, що зігнулась в лузі
розквітне теж.