Нема вже тих, хто свято Перемоги
Здобув колись… Хвала і шана їм.
Та й тим, хто після фронту чи облоги
Ніколи вже не вернуться в свій дім.
Вони живуть - не тільки орденами -
Відзнакою звитяги на війні,
А монументи, стели з іменами -
Теж згадують полеглого в борні.
Хто для нащадків своєрідним звітом
Про тих героїв з фільмів або книг -
«Альошею» – з металу чи граніту,
Як символ визволителя застиг.
Або коли вклоняються солдату,
У Трептов парку зовсім недарма,
Бо він руками замість автомату
Дівча німецьке ніжно обійма.
Як визволитель… Поясніть бо, чому?
Що їх в країнах звільнених трима?
Чомусь бажань вертатися додому,
Як з’ясувалось, в намірах нема…
Та як тут не вбачати примхи долі,
Бо визволена начебто земля
Позбулася германської неволі,
Й відчула окупацію Кремля…
Та чи були ті наміри хороші?
Про дружбу свідчать, чи любов палку?
Не вірю визволителю Альоші
І тим, хто у «Безсмертному Полку».
Коли ідуть з портретами на палках,
Ці носії загарбницьких ідей…
Не вірю я солдату з Трептов Парка…
Бо знаю про згвалтованих дітей.