До праху - прах,
а сонце усміхнулось.
КовзЕлиця - безпечно не пройтись.
Крізь смерті страх
проглЯдує минуле,
а завтрашнє під наглядом біди.
На край села,
де сонне кладовИще,
привЕзли дві машини двох бійців.
Дав Бог тепла
і вітерець не свище.
А біль застиг на маминім лиці.
Він не мине,
він - те, що неминуще.
Такого болю не лікує час.
Хай тлін земне,
солдатам - Райські КУщі,
аби і з Неба захищали нас.
Підтанув сніг
від сонця золотого.
Летять у яму грудочки землі.
Мов уві сні,
матусі молять Бога,
щоб згинули проклЯті москалі.
Бог чує їх,
і бачить згустки горя,
сріблИть вискИ заплаканим батькам...
кривавий гріх
кремлівської потвори
записує і мовить: "Аз воздам!"