Запавші очі, вилиці тирчать,
копна волосся жовта, неслухняна...
Вона - моє малесеньке "курча",
мойОго серця незагойна рана.
Вже три неділі хоч би хліба шмат,
води ковток із нашої криниці...
ми чуємо,- не мовкне автомат,
вона сама лишИтися боїться
вдень і вночі. Ми помремО удвох.
Бо скільки можна без води і їжі?!
Холодний і сирий сусідський льох,
повітря й те застОяне, несвіже...
Я думала : "Ну, день нехай, ну, два..."
А три неділі вижити - то диво!
Моє "курча" не вірить у дивА,
зітхає, що коса у мене сива...
недавно ще, як в неї золота,
та в цьому льосі швидко посивіла.
Моє "курчатко", дівчинко свята,
бліда-бліда і ручки оніміли.
Бог Праведний і Милостивий Бог
цієї ночі їх візьмЕ до Раю...
перед очима в мене затхлий льох,
де мама й доня тихо помирають.