В поднебесных полях чернокрылый тюльпан,
чёрный щит на червленых воротах,
самостийный палач, нерушимый жупан
и враньё небылиц косоротых.
На рассвете, глазищи свои чуть продрав,
на лужайке читай возле речки,
пока в книге веков ветра длинный рукав
до конца пролистает странички.
А тогда лепечи, гомони, говори,
допивай побасенку до донца...
Только лес над седою вершиной горы
зеленеет повязкой чеченца.
Только тени идут из подземных домов
в поднебесный предел... - и вовеки
не познать им смятения твоего,
ни твоей доброты безъязыкой.
У небесних полях чорнокрилий тюльпан,
чорний щит на черлених воротях,
незалежний вішак, незворушний жупан
і неправда в казках косоротих...
На світанку закислі свої продери,
по сніданку - читай на зарінку,
доки в книзі віків довгорукі вітри
перегорнуть останню сторінку.
А тоді - жебони, гомони, говори.
допивай побрехеньку до денця...
Тільки ж ліс попід сивим верхів'ям гори -
як зелена пов'язка чеченця.
Тільки ж тіні з осель попідземних ідуть
у небесні поля... - і довіку
не впізнають ні зору твого каламуть,
ні твою доброту без'язику.