Никогошеньки не возьму
я с собою. Разве что, как калеку,
проведу коляду сквозь толпу...
Про печали поведать великие -
да не знаю, кому.
Самовитая самота,
невеселое одиночество.
Белокаменные города
скрыла темной тоской тишина -
словно тень от креста.
Как мелодия молода!
Я поверю, что ты неслучайна,
я сойду, как под землю вода, -
лишь твое осветило б звучанье
златокрылая коляда.
Нікогісінько не візьму
із собою. Хіба, мов каліку,
проведу коляду крізь юрму...
Про печаль оповісти велику —
та не знаю, кому.
Самовитіє самота,
сумовитіє найсамотіша...
На мої білостінні міста
впала темна утомлена тиша —
ніби тінь від хреста.
О мелодіє молода,
я повірю, що ти незвичайна,
я зійду, як під землю вода,—
лиш твоє освітила б звучання
золота коляда.