Дыхание лесов, почти что нелегально
в них дышит и луна, так свежий мягкий лён
рубашки каждый жест и мускул облегает, -
словно бежит к воде проказливый олень.
Полшага от толпы - и мы как будто в храме,
нас манит высота и, верно, неспроста
летает огонёк вон в той оконной раме,
хоть ночь, как стадион полуночный, пуста.
И с городом внизу я говорю на равных,
прогнозов и угроз опять не разобрав, -
а разве просто так
закашлялся в канавах
тяжелый влажный ритм грядущего дождя?
Уже он густ, как звук, уже грядет - явить нам
взволнованность груди через сырую ткань,
явить нагую суть: деревья, алфавиты,
создания и тропы, творенья и срока...
Он смоет все стихи, он не оставит брода
мне прежнему, что в роще слово пас,
и крикнет нам - глухим от лета и свободы:
напейтесь же дождя! напейтесь про запас!..
Так смотрятся леса в немые пасти просек
и на углах ворот крыло ломает звук,
так - вновь, и вновь, и вновь - воды напиться просит
проказливый олень с моих пустынных рук.
Так дихають ліси, і майже нелегально
в них дихає луна, так свіжа і лляна
сорочка кожен рух і мускул облягає, -
так до води біжить лукаве оленя...
Півкроку від юрми - і ми в високій брамі,
нас кличе висота, і, певно, неспроста
літає пломінець в отій віконній рамі,
хоч ніч, як стадіон опівночі, пуста.
І з містом, що внизу, говоримо на рівних,
прогнозів і погроз я знову недочув, -
а, власне, чи спроста прокашлюється в ринвах
важкий вологий ритм майбутнього дощу?
Він вже густий, як звук, він вже гряде - явити
розбурханість грудей крізь мокрі сорочки,
явити голу суть: дерева й алфавіти,
створіння і стежки, творіння і роки...
Він змиє всі рядки, він не залишить броду
й колишньому мені, що в лісі слово пас,
і крикне нам - глухим од літа і свободи:
напийтеся дощу! напийтесь про запас!..
Так дивляться ліси в німі провалля просік
і на бар’єрах брам лама крило луна,
так - знов, і знов, і знов - води напитись просить
з моїх пустельних рук лукаве оленя.