Н.Бидненко
Я з висоти своїх років
Дивилась на любов звисока.
А щоб самій… то й поготів…
І був мені дорожчим спокій.
Я наче в сутінках жила:
Ні бур, ні сплесків, ні екстриму.
По течії життя пливла,
А час минав… і мимо, мимо.
Та враз – прорив. Як взимку грім!
Аж квіти в лютому розквітли.
І я тепер навіки з ним –
Коханням, трепетним і світлим.
***
Я с высоты прожитых лет
Смотрела на любовь с высОка.
А чтоб самой... так нет же, нет!
Важней покой для одинокой!
Я словно в сумерках жила:
Ни бурь, ни всплесков, ни экстрима.
По жизни, как в реке я плыла,
А время шло всё мимо, мимо.
Но вдруг – прорыв, как гром зимой-
Феврале расцвёл внезапно цветом!
Теперь навек я с неземной -
Любовью - трепетной и светлой.