(с укр.)
---------------------------------
А женщина часто на осень похожа:
то теплый денек, то денек непогожий.
То вспыхнет слезой, то наполнится светом,
то грезит зимой, то потянется к лету.
Она, как и осень, плодами богата
на нежность, добро, материнство и святость.
Она, как сентябрь, душою согреет
и даже в морозы теплей рядом с нею.
А женщина так же тревожна, как осень.
И дышит ветрами, и нежности просит.
Она исцеляет, болит… и незримым
осенним листочком летит за любимым.
А осень красива в природе всечасно.
И женщина так же в природе прекрасна!
Бывает капризной, бывает строптивой…
Но пусть она будет еще и счастливой.
Пусть солнечный луч заиграет в росе,
пусть явится радуга в небе нежданно.
Уж сказано столько о вечной красе,
а я всё о женской твержу неустанно.
За ласковым взглядом, улыбкой простой —
вместилище тайны вселенской.
Известно: спасется наш мир красотой.
И в первую очередь — женской.
------------------------------------------
Ліна Костенко
А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі – це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, –
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.
-----------------------------------------
***(Прошу прощения, в заголовке не сохраняется украинская буква «є» в слове «буває»)