Всё меньше огорчений и любовей,
всё больше обстоятельств и пригод...
Прямые и окольные дороги
случайны и темны, как генный код.
И думаешь порою: то с правека,
из темных, тайных, заповедных лет,
коль невзначай
сегодня
у кого-то
без видимой причины
заболит.
Пока что не похожи на блаженных...
Хотя и - не блаженные уже.
...Ты бережешь меня - как немощь в генах -
когда ни Бог, ни чёрт не бережёт.
Поменшало печалей і любові,
побільшало обставин і пригод...
І манівці й дороги — випадкові,
заплутані, мов генетичний код,
і часом видається: це з правіку,
це з темних, це з незвіданих століть,
коли сьогодні
раптом
чоловіку
без жодної причини
заболить.
Немов не схожі ще на бережених...
А втім — не бережені, певно, вже.
...Ти бережеш мене — як біль у генах —
коли ні Бог, ні чорт не береже.