Берег - высокий, как ночь перемоги. В походах
этой купели речной ты, как жатвы, молил.
Тишь до краев заполняет века и народы.
Ты же вернулся. И тишь, точно жбан, осушил.
Чуешь тепло! - то Отчизны проснувшийся выдох.
Травы раздвинь! - пусть согреется, кто не дожил.
Воды раздвинь! Не руками - губами: на водах
отблески ранних ракет и священных ножей.
Лес наклонился к костру... Исчезает... Да вот он —
вроде бы майский— а уж повернуло на осень,
в сосны густые ... Сдается, меж них и твоя.
Отблески юности сини на ветке сосновой.
То, что казалось покоем, памятью, словом,—
просто струя. Любви и столетий струя.
Берег — високий, як ніч перемоги. В походах
купелі річки цієї чекав ти як жнив.
Тиша по вінця стоїть у віках і народах.
Ти ж — повернувся. І тишу, як жбан, спорожнив.
Чуєш тепло? — це Вітчизни пробуджений подих.
Трави розсунь! — хай зігріється, хто не дожив.
Води розсунь! Не руками — губами: на водах
відблиски ранніх ракет і свячених ножів.
Ліс нахилився до ватри... Зникає... Та ось він —
ніби травневий,— а вже повернуло на осінь,
в сосни густі повернуло... Між них і твоя.
Відблиски юності сині на гіллі сосновім.
Те, що здавалося пам’яттю, тишею, словом,—
лиш течія. Лиш любові й віків течія.