Ночью не смог про это сказать я,
ночью из золота сердце и нервы.
А утром выходишь из своей казармы -
солнце вверху и туман меж деревьями.
Дети его насквозь видят душами,
суть его - влажную, останнюю.
Если не хочешь про меня думать -
думай про эти деревья в тумане.
Думай про них, когда тебе радостно,
думай, когда тебе хочется плакать.
Деревья в тумане похожи на радио -
делятся бедами,
делятся планами.
Если не хочешь обо мне вспоминать,
если нет в тебе сил и покоя,
думай про лес, что высится дамбою -
прочной, надежною и высокой.
Думай про его стальные коренья,
думай про надрезы, крону.
Пусть эта земля, смоляная, осенняя,
наполнит теплом
ночь твою черную.
Думай про мокрую траву меж дюнами,
думай, как будто бы так и потребно.
Я ж знаю, про что ты взаправду думаешь,
когда ты думаешь про деревья.
Я знаю, я знаю, я всё это прячу
среди тумана и громады ночной.
Нет совсем ничего случайного.
Ничего нет.
Совсем ничего.
Дерева
Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч — це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми —
сонце вгорі
і туман між деревами.
Діти його просвічують душами,
основи його — вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати —
думай про ці дерева в тумані.
Думай про них, коли тобі радісно,
думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо —
діляться бідами,
діляться планами.
Якщо не хочеш про мене згадувати,
якщо не маєш сили та спокою,
думай про ліс, що стоїть загатою —
міцною, надійною та високою.
Думай про сталеве коріння,
думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
наповнить теплом
ніч твою чорну.
Думай про мокру траву між дюнами,
думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
коли ти думаєш про дерева.
Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.