Серце зів'яло, наче під осінь квітка,
що навесні цвіла.
Смерть роздає кому схоче свої мітки,
мов промінці тепла.
Може на краще, отримать і не тужити -
Бог не дає добро.
Хочу, не хочу, а мушу іще жити,-
біси скубуть ребро.
Людям не вірю, самотність чесніша наче.
Дім - мій надійний схрон.
Серце зів'яло. Душа, як дитина плаче,
їй непотрібен трон,
статки і слава, і свита лукавих блазнів...
нудить від суєти.
Двері закрию, вікна, облізлі ставні,-
люди, немов чорти,
зиркають всюди, кого би піймати в сіті
грязних своїх пліток...
Серце моє зів'яло у хижім світі,
хоч би води ковток...