Н.Бидненко
Так прийшлося… Іду проти вітру,
А він штурха у груди щомить.
І надії примарної світло
Вже згасає, лиш серце щемить.
Вітре буйний, я чим завинила?
А чи щось я зробила не те,
Що твоя неприборкана сила
Гне дерева, снігами мете?
Та я вірю в весняну палітру,
Я знайду ті потрібні слова…
Хоч як важко – іду проти вітру,
І в долонях надія жива!
***
Вышло так... Я иду против ветра,
Он толкает так в грудь, что болит!
И надежды, мерцающим светом
Угасают, лишь сердце щемит.
Ветер буйный, я в чём провинилась?
Может сделала что-то не то?
Почему твоя мощная сила
Гнёт деревья, снегами метёт?
Но я верю весенней палитре,
Я найду утешенья слова...
Как ни тяжко - иду против ветра,
И в ладонях надежда жива!