Лист падает, увянувший и жовклый/жухлый,
И с шелестом ложится под ногами.
И песни, что давным-давно умолкли,
Как призраки, кружатся над полями.
Цветы какие-то, убогие и бледные,
Головки из бурьяна вытуляют/выставляют,
Чьи там слова, забытые, но милые,
Над головой все время пролетают?
Кто говорил их? Где, когда?.. Весною
Шептали их уста, свежее розы.
Неужто те слова пойдут за мною
По жизни моей злому бездорожью?
Неужто полетят они мирами,
Следы свои роняя так беспечно?..
Пускай летят сребристыми лучами,
Как паутина, вьются бесконечно.
Листки падуть; падуть зів'ялі, зжовклі
І з шелестом кладуться під ногами.
Якісь пісні, давно-давно замовклі,
Мов привиди, снуються над полями.
Якісь квітки, бліді і недоцвілі,
З-між бур'янів обличчя вихиляють,
Чиїсь слова, забуті, але милі,
Над головою раз у раз літають.
Хто їх казав? Коли і де?.. Весною
Шептали їх уста, нев'ялі рожі.
Невже ж оці слова підуть за мною
По життєвім тернистім роздорожжі?
Невже ж вони літатимуть світами,
Слідів своїх пильнуючи безпечно?..
Нехай летять, най срібними нитками,
Як павутиння, в'ються безконечно.