И у меня родной был край,
Цвели цветы там по дубравам,
Шумел листвой о чём-то гай,
И жито колосилось славно
На куличи и каравай...
И у меня родной был край.
А ныне там земля изрыта,
Стрелковый ров, траншеи щель,
Цветки растоптаны копытом,
Лес выбитый весь почернел,
Пшеница будто градом бита, —
Кто, видя это, не сдурел!
И у меня родной был край,
Дома в садочках утопали,
А наступал чудесный май
И соловейки запевали,
Казалось - не земля, а рай.
И у меня родной был край.
А нынче сёл и след простыл —
Где хочешь, ветер, там гуляй.
Лишь череп смотрит из могилы,
Кресты стоят, как чёрный гай,
Одна тоска меж них бродила б,
И слезы льются, как Дунай.
Святые родины руины,
Новейшей Трои пыль и прах!
Перед тобою гну колено
И кличу: боже в небесах,
За кровь, за муки, за руины
Верни, верни нам Украину!
Верни былую нашу волю
И имя доброе верни,
Людскою кривдою тяжелой
Земли святой не оскверни,
Довольно кривды, муки, боли —
Верни отчизну нам, верни!
І в мене був свій рідний край,
Цвіли там квіти у діброві,
Шумів таємну пісню гай,
Збіжжя стелилися чудові
На паску і на коровай...
І в мене був свій рідний край.
А нині там земля порита,
Біля рова стрілецький рів,
Квітки столочили копита,
Ліс поторощений зчорнів,
Пшениця ніби градом збита, —
Щаслив, хто бачив й не здурів!
І в мене був свій рідний край,
Хати в садочках потопали,
Коли настав чудовий май
І соловейки заспівали.
Здавалось — не земля, а рай.
І в мене був свій рідний край.
А нині з сіл сліду немає, —
Де схочеш, вітре, там гуляй.
З могили череп визирає,
Хрести стоять, як чорний гай,
Між ними смуток походжає,
І сльози ллються, як Дунай.
О краю мій! Свята руїно,
Новітня Троє в попелах!
Перед тобою гну коліно
І кличу: боже в небесах,
За кров, за муки, за руїну
Верни, верни нам Україну!
Верни нам нашу прежню волю
І добре ім'я нам верни,
Людською кривдою важкою
Землі святої не скверни,
Досить вже кривди, муки й болю —
Верни нам вітчину, верни!