Степь необъятная, зелёный ряд могил.
И даль туманная, что мглою синих крыл
Чарует и зовёт до эллинских колоний.
На горизонте точно тени кони,
Повозки и шатры, и скифы плугари;
Из дальних стран летят, курлыча, журавли;
А с моря ветра жар нетерпеливый.
Но мне-то что его горячие порывы,
И пенье жавронков, и прорастанье трав?
С какою б радостью я это променял
На гомон пристани, лиманов синий плес,
На каменный и пыльный Херсонес!
В степу
Високий, рівний степ. Зелений ряд могил.
І мрійна далечінь, що млою синіх крил
Чарує і зове до еллінських колоній.
Ген-ген на обрії сильвети темних коней,
Намети і вози, і Скити орачі.
Із вирію летять, курличучи, ключі;
А з моря вітер дме гарячий, нетерпливий.
Але по що мені ті вітрові пориви
І жайворонків спів, і проростання трав?
З якою б радістю я все те проміняв
На гомін пристані, лиманів синє плесо,
На брук і вулиці старого Херсонесу!
*Существует перевод этого стихотворения, выполненный Бенедиктом Лившицем (1887-1938). В том переводе допущены две смысловые ошибки. Во-первых, неточно переведено слово МРІЙНИЙ. У Зерова оно употреблено в значении:
Який ледве видніється.
Словарь в качестве примера как раз и приводит фрагмент из этого стихотворения:
Рівний степ. Зелений ряд могил, І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує і зове до еллінських колоній (М. Зеров).
Во-вторых, и это важнее первого замечания, никаких журчащих ключей в значении "родников" там нет. Ключом называется журавлиный клин. Потому ключи и курлычут.