Промежду нами море синее
Шумит бездонно,
По морю дума, точно лодка,
Скользит и тонет;
А по-над морем белой чайкой
Летает туга -
Была для сердца заместо рая,
Не будет друга!
Была она для сердца раем,
Розовым цветом,
Который рос и расцветал
Далёко где-то;
За нашим будничным и серым
В чудесном крае -
Вот почему я так без меры
Ее желаю!
И пусть я в жизни никогда уж
В том чудном крае
Ни по неволе, ни по воле
Не побываю,
Не встречу да и не увижу,
Что моя воля!
Сильнее любишь, коль теряешь.
Такая доля!
.............
Промежду нами море синее
Шумит бездонно,
По морю дума, точно лодка,
Скользит и тонет;
А по-над морем белой чайкой
Летает туга -
Была для сердца заместо рая,
Не будет друга!
Помежи нами море синє
Шумить бездонне,
По нім, як лодка, думка лине
І в хвилях тоне;
Над ним, як мева, жаль літає
І біла туга —
Була мойому серцю раєм,
Не буде друга!
Була для серця мого раєм,
Рожевим квітом,
Що десь далеко процвітає
За нашим світом;
Над тим буденним світом сірим
В чудовім краю —
Тому так дуже, так без міри
Її кохаю!
І хоч ніколи, ах, ніколи
До того краю
Ні по неволі, ні по волі
Не завітаю
І не стріну та й не побачу,
Даремна воля —
Тим більше люблю, чим більше трачу,
Така вже доля!
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Помежи нами море синє
Шумить бездонне,
По нім, як лодка, думка лине
І в хвилях тоне.
Над ним, як мева, жаль літає
І біла туга —
Була моєму серцю раєм,
Не буде друга.