Потойбіч високого змісту
Незначне життя особисте.
Коли було ще напередодні війни,
коли ще були живими захисники,
коли ще були чистими цілими і радісними міста перед святом Різдва,
коли ще не було болю і ненависті,
коли люди забували бажати усім миру, бо він просто був,
його ще не треба було виборювати,
віддавати життя за нього,
лишати своїх дітей сиротами,
жінок удовицями,
матерів своїх у сльозах назавжди...
Це було тільки рік назад, а здається, що пройшло ціле життя...
*
Коли нема ніяких слів,
коли на небі ні хмарини,
а сонце гріє так невпинно,
не лиш тебе, всіх звідусіль.
Коли парує на столі
і остигає філіжанка,
а за вікном в снігу альтанка,
та скотч від вибухів на склі.
Коли благаєш за людей,
дітей своїх, своїх онуків
і кам'янієш від розпуки,
бо не знаходиться ніде
ні слова про любов і мир,
а тільки стогін і прокльони,
бо лиш круки і злі ворони
літають зараз над людьми.
Годуєш зграйку голубів,
а поміж сизих більше чорних.
Та де ж той білий голуб горній,
що мир приносить в голубінь?
*
Коли розвиднюється день
І сіє білим щастям горнім,
Коли любов отут – не десь,
Весь світ до серденька пригорнеш.
Від променів очей не мруж,
Таке трапляється не часто.
І плюнеш на війну-мару.
Хвилинку, та бажаєш щастя...
*
Сніг літав, та в ніч ховався,
Прикрашав розбрат війни,
Двірникам немов на щастя,
Що уранці просто зник.
На даху сидять, чекають
Свіжу їжу голуби.
Небо з краю і до краю
Сиве... Де той голубий?
Ні, по справжньому блакитний:
Як на мові, то вже мов.
Вигляд у птахів неситий,
Не вуркочуть про любов.
І чекають всі на сонце:
Птиці, люди, вся земля,
Кицька спить на підвіконні,
Орхідея квітне як!
Небагато треба: миру,
Світла з неба і тепла,
Хай без лишку, не надміру.
Щоб в долонях донесла.
*
Скільки болю – не втримати,
Не сховати, хоч кричи.
Про війну, як лихоманку...
Дітям світла, калачів...
*
Ранок світлішає. Сонця, як завше, нема.
Грудень без снігу, це зовсім не відчай.
Щось заховаєш для пташок в глибокий карман.
Січень, як січень...
Вже і не згадуєш про новорічні свята.
Свято, коли не літає страшне. Перемога.
Зараз життя, як у всіх – як встигнеш – то так.
Просто до миру дорога.
Світло мінливе і щастя на дотик крихке.
Та між хмаринами сине і зблискує промінь.
Що назбираєш у душу, те і несеш...
Щоб і назовні!
Сонячне світло такий над усе оберіг.
Не відключити його і не заховати.
Світить будівлям заможним, і вежам, і хатам –
лад і достаток на кожен приносить поріг.
Вчимо Україну по мапах численних тривог.
Навряд хто слабкий в географії буде.
Та десь у Європі шукають прихистку люди.
І сплять по спортзалах. І вірять, що з ними Бог.
*
Уранці спіймаєш синій клаптик між хмарами,
птах, ніби Янгол, крихке обіймає небо.
Мрійникам зовсім трохи для подиху треба,
щастя така матерія – може примаритись:
Бачиш, тиша на вітті гойдається у дворі,
а на столі філіжанка і бутербродик.
Хоч у війні ще поки немає броду,
та не вщухає надія.
Прийдешній рік
ревно наблизить скривавлений день Перемоги.
Світло у вікнах. Дерев оленячі роги.
Свято, що майже прийшло на поріг.
Світлого Бога Різдво.
До миру дорога...
*
Залишок миру: м'яч у дворі.
Його хазяїн десь, мабуть, в Європі.
Спадає з віття іній, наче попіл.
Мир на Землі на війни захворів.
*
Знов тиша позіхає і мовчить,
і світло обгортає теплим сяйвом.
Ти, Господи, ще раз мене навчи
тому, що не буває поряд зайвих.