Тулюсь до теплої спини,
на мить забула про хвороби.
У серці крапельки вини
найвищої людської проби.
Чийсь біль, що у мені пече :
незрозуміле, дивне, стале...
І я підставила плече,
а зцілення чомусь не сталось.
Нехай би все твоє - мені,
мені незламній, всеприйнятній...
а ти люби мене сильніш,
в палкій прогресії стократній.
Хто зна', як доля повернЕ,
її примхливість незбагненна...
тяжкий безшлюбності вінець
одЯгне інша наречена.
А я, забравши всі жалі
усіх зустрічних й перехожих,
в шифоні білому з Землі
нарешті відлетіти зможу.
Люби мене, мов ти - АдАм,
а я твоя покірна Єва...
Нехай Господнє : "Аз воздам!"
звучить не гнівно, а чуттєво.