В.Саенко
Крізь сон я чую тихий сплеск води,
Зітхання верб під листяним сплетінням,
росою всіяним, мов ластовинням,
і шепіт голосу таємного _"Зажди"!
Брунатний обрій в сірому вікні і сад,
що безвідмовно плодоносить,
твій аромат, що вітер змін приносить,
здаються не- реальними мені.
Зникає сумнівів безжальна мить,
не хоче серце жити в безнадії.
Пливуть мої у позачассі мрії,
узбіччя обминаючи століть.
Уяву будить сонний схлип ріки,
дві наші постаті на виднокрузі,
і як не важко йти було в ,натузі,
моєї ти не відпускав руки.
***
Сквозь сон я слышу тихий плеск воды,
Вздох верб под листьев сплетением,
Росой усеянным, как веснушками,
И шёпот голоса сокровенного-"Подожди!"
Мрачный горизонт в сером окне и сад,
Что безотказно плодоносит,
Твой аромат, что ветер перемен приносит,
Кажется не реальным мне.
Исчезает сомнений безжалостный миг,
Не хочет сердце жить в безнадежности.
Плывут мои вне времени мечты,
Обочины обходя столетий.
Воображение пробуждает сонный всплеск реки,
Две наши фигуры на круге обозрения
И как ни тяжело шагать в натуге,
Моей ты не отпускал руки.