Что оврагами-ярами, степью да лесами
Шли казаки против хана, пиками блистали.
А под ними ржали кони, сытые, буланые,
Развевалися хоругви да в густом тумане.
Впереди всех на ретивом на коне горячем
Ехал славный Коношевич - кошевой казачий.
Шли татарина громить, табуны хватать,
И ревело по-над степью грозное "гай, мати".
Ой, гай, мати! Ой, гай, мати! Ой, широки нивы —
Будем в гости к бусурману, натворим мы дива.
Ой, гай, мати. Ой, гай, мати. Гай, да не загайся —
Ты не свадьбу, а поминки справлять собирайся.
Да не плачь же ты над гробом, не вздыхай так тяжко,
Лучше в песню тоску вылей, старенькая матушка.
Чтобы слава наша в песне ожила с веками,
Чтоб гордилась Украина нами - казаками.
Що ярами глибокими, степом та лісами
Йшли козаки проти хана, блискали списами.
Гей, іржали ситі коні, вороні й булані,
Майоріли короговки у густім тумані.
Попереду на баскому на коні гарячім
Їхав славний Конашевич — кошовий козачий.
Ішли бити татарина, табуни займати,
І ревіло над степами грізне “ой, гай, мати”.
Ой, гай, мати! Ой, гай, мати! Ой, широкі ниви —
Прийдем в гості к бусурману, натворимо дива.
Ой, гай, мати. Ой, гай, мати. Гай, та не загайся —
Не весілля, а поминки відправлять збирайся.
Та не плач ти над труною, не зітхай важенько,
Краще в пісню свою тугу вилий, стара ненько.
Щоби слава наша в пісні ожила з віками,
Щоб гордилась Україна нами — козаками.