Століття вітри і дощі твоє шарпали тіло,
прекрасна Юдіф солянА.
І холод морозив, і сонце безжально палило.
Залишена, вИнна, одна.
На стовп обернулася гірких кристаликів солі,
бо Боже веління - закон!
Захоплююсь щиро тобою, Юдіф, мимоволі -
найкраща з можливих ікон...
хай трохи свавілля в жіночій єврейській голівці,-
віки пам'ятають винУ.
Такі ж лицеміри, що тебе лишили домівки,
колись і Христа розіпнУть.
Хіба ти прижитись могла би в далекому крАї?
У серці невИмовний біль.
Минають століття, на диво надія минає -
біліє на пУстищі сіль.