Ой для чого ж тобі, брате, та й зі мною воювати?
Чи землі тобі не доста, чи нема своєї хати?
Наша мати нас зростила і землею поділила,
Мені - менше, тобі - більше, тож нащо тобі ще більше?
Хмари небо застелили, чорні круки налетіли -
І лежать вже трупи всюди, а що далі брате буде?
Наша мати нас любила і обом нам заповіла:
Живіть, браття, в дружбі й мирі, щоб були завжди щасливі!
Та ось злий шепнув на вухо, а ти, брате мій, послухав -
І пішов на нас війною, приніс сльози із бідою...
Плачуть з горя мої діти й розійшлись вони по світі,
Плаче бідна наша мати і не може раду дати.
З жалем дивиться на тебе, руки підніма до неба,
З болем в серці промовляє, схаменутися благає!
Та не хочеш, милий брате, слухати стареньку матір,
Серце стало, мов каміння - без любові, без сумління...
Мати Господа прохала та й молитву промовляла:
Помири їх, любий Боже, це лиш Ти зробити можеш!
02.06.22