Долго печальная тужит бандура
О старины седовласых делах,
И непонятной какою-то грустью
Песня ее наполняет меня.
Не мелодия - рваная рана,
Жалости нету в иголках слов.
Только не синие вижу лиманы
И не лихие полки казаков.
Все мне мерещится - там, возле шляха,
На лошадьми измятой траве
Жирный ворон черной папахой
На казацкой сидит голове.
А во-круг по-ру-ба-ны
До-сы-па-ют сны,
И где-то ба-ра-ба-ны
Кли-чут до вой-ны.
Довго тужить сумна бандура
Про діла у старій сивині,
І якусь невідому зажуру
Навіває та пісня мені.
Не мелодія — збурена рана,
Не слова, а безжальні голки,
Тільки бачу не сині лимани
І не горді козацькі полки.
А ввижається — там, біля шляху,
На потоптаній кіньми траві
Жирний ворон, мов чорна папаха,
На козацькій сидить голові.
А нав-круг по-ру-ба-ні
До-си-на-ють сни,
І да-ле-ко бу-бо-ни
Кли-чуть до вій-ни.