I
Из глубины столетий величаво
Встает легендами овеянное имя.
Пускай былое - сон, слепому змею
Не омрачить ни доблести, ни славы.
То не орда разгульно и кроваво
Явилась как из-под земли в степях,
Чтобы в поруганных сожженных городах
Шумели оргии и грубые забавы.
То встала Русь в кольчуге и шеломе,
Чтоб ей стихия покорилась дикая,
И вел ее в пределы незнакомые
Перунов сын Олег-владыка…
И Византии снилось сквозь туман —
Возвысил голову родившийся титан.
II
Возвысил голову родившийся титан,
И шли навстречу вечности и смерти,
Неодолимы, горячи, уперты,
Дружины непокорливых славян.
Русь не дремала, грузная, усталая,
Медведем схоронившись по берлогам,
Ведь слышали и грек и печенеги
Гул от шагов тяжёлых Святослава.
Цвели хоругви русов на Дунае,
И Доростол навеки записал,
Что мертвый воин срама не имеет.
И чуял враг, коварный и лукавый,
Что витязь тут добычи не искал
И войны шли не только ради славы.
III
И войны шли не только ради славы,
Иной все покорялося звезде —
Меч Святослава прорубал пути
Для мудрости пресветлой Ярослава.
Когда была Европа в забытьи
Та истина кострищами пылала,
И мудрая античность оживала
В твоем, о Русь, пытливом житии.
За зори ясные, за ласковые воды
Сражались верные сыны народа
И погибали от смертельных ран.
Но эта кровь тебя не усмирила,
Ведь ты, пусть неосознанно, радела
О лучшей, светлой доле всех славян.
I
З глибин віків і гордо, й величаво
Встає легендами овіяне ім’я.
Минуле — сон, але сліпа змія
Не отруїла доблесті і слави.
То ж не орда завзята і кривава
Нежданно появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
То встала Русь в кольчузі і шоломі,
Щоб їй стихія покорилась дика,
І вів її у далі невідомі
Син Перуна Олег-владика…
І Візантія снила крізь туман —
Підводив голову народжений титан
II
Підводив голову народжений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов’ян.
Русь не дрімала, стомлена і млява,
Забившися ведмедем у барліг,
Бо відчували грек і печеніг
Відлуння кроків князя Святослава.
Цвіли хоругви руські на Дунаї,
І Доростол навіки записав,
Що мертвий воїн сорому не має.
І ворог знав, підступний і лукавий,
Що витязь тут не здобичі шукав
І війни йшли не тільки ради слави.
III
І війни йшли не тільки ради слави,
Бо іншій все корилося меті —
Меч Святослава прокладав путі
Для мудрості ясної Ярослава.
Коли була Європа в забутті
Та істина у вогнищах палала,
Антична мудрість гордо оживала
В твоїм, о Русь, допитливім житті.
За ясні зорі і за тихі води
Ішли в бої сини твого народу
І гинули, слабіючи від ран.
Але тебе ця кров не зупиняла,
Бо ти й тоді, хай підсвідомо, дбала
За кращу, світлу долю всіх слов’ян.