Вже везуть на захід їх додому...
Господи! - це все твої сини.
Вже вони не відчувають втоми
І не бачать кольорові сни.
А матуся сина не пригорне,
Не піде синочок під вінець.
Скільки матерів в хустинах чорних!
Скільки носять на серцях рубець!
Я - та мати, що чекає сина.
Чорну хустку я ношу вже рік.
Я прошу, пробач мені дитино,
Що дала тобі короткий вік!
Берегти себе тебе просила,
У дорогу дала оберіг.
День і ніч я Господа молила,
Щоб охороняв тебе й беріг.
В перший день війни тебе не стало...
Почорніли з горя мої сни.
Як для щастя нам потрібно мало -
Мир у світі, та ковток весни.
Знову вже везуть когось додому...
Закінчився вже для когось бій.
Я, скрізь сльози, сивину і втому,
Виглядаю... десь в дорозі мій.
Господи!!!